Особенности регулирования прав пациентов в Украине

Варто зазначити, що не всі громадяни, звертаючись за допомогою до медичних закладів, а також уже безпосередньо під час лікування знають про свої права та обов’язки, оскільки перш за все це пов’язано із тим, що на сьогоднішній день у законодавстві України відсутня така галузь права як медичне право, а також не має єдиного кодифікованого нормативного акту який би регулював весь комплекс відносин, пов’язаних з охороною здоров’я. Що ж стосується безпосередньо прав пацієнтів, то окремого законодавчого акту який би регулював ці питання на даний момент також не має. На сьогодні в Україні права пацієнтів передбачені в основному певними положеннями Конституції України (ст.27, 49), Цивільного кодексу України, Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я», Законом України «Про захист прав споживачів» та деякими іншими законодавчими актами. Однак варто відмітити, що наявність даних законодавчих актів у нашому законодавстві не вирішує всіх питань захисту прав пацієнтів через велику кількість колізій, невизначеність та суперечність їх положень.

Зупинимось на деяких з них. Наприклад, в Законі України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» встановлюється право пацієнтів на вибір свого лікуючого лікаря, лікувального закладу та методів лікування. Зокрема відповідно до ст. 38 даного закону кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Проте на жаль на практиці це право істотно порушується, оскільки коли громадяни потрапляють до лікувального закладу медичні працівники не роз’яснюють їм їх прав, та призначають традиційні методи лікування та лікуючих лікарів, тому більшість громадян не обізнані у цих питаннях.

Також у даному законі встановлюється право пацієнтів на отримання інформації про стан здоров’я. Відповідно до ч.1 ст. 39 закону пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Проте у даній же статті встановлюється і умова яка і обмежує пацієнтів у цьому праві, зокрема відповідно до ч.4 ст. 39 даного закону якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

Таким чином у даній же статті права пацієнтів істотно обмежуються, зокрема порушується їх право на отримання інформації (Закон України «Про інформацію»), оскільки медичні працівники надають їм неповну інформацію про стан здоров’я. Варто зазначити, що у даному законі немає роз’яснення яка саме інформація може нашкодити та погіршити стан здоров’я пацієнта та його родичів.

Також у даному випадку обмежуються права пацієнтів на вибір методів лікування, тобто пацієнт позбавляється можливості перевірити правильність вибору методів лікування які б застосовувались до нього в іншому медичному закладі.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 30 жовтня 1997 року кожна особа має право знайомитись з зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. В особливих випадках, як і передбачає частина третя статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім’ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані. Отже, виходячи з цього лікар все ж таки зобов’язаний проінформувати членів сім’ї пацієнта про стан його здоров’я, однак на практиці у нас це відбувається не часто.

Також варто зазначити, що пацієтни є споживачами медичних послуг, отже мають права зазначені у Законі України «Про захист прав споживачів», а саме право на: захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, безпеку продукції (товарів, наслідки робіт), відшкодування майнової та  моральної  шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону, звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав. Таким чином у випадку порушення прав споживачів пацієнти можуть звернутися за захистом до управління у справах захисту прав споживачів або до суду, та вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, надавши при цьому відповідні докази. Що ж стосується відшкодування моральної шкоди, то необхідно зазначити, що в даному випадку моральна шкода може мати місце у випадку привселюдної неповаги до пацієнта, його приниження, при некваліфікаційному наданні медичних послуг, або через призначення медикаментів, що призвели до погіршення його здоров’я або навіть смерті та в інших випадках. Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична  особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;  2) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;  4)  у  приниженні  честі  та гідності фізичної особи, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При   визначенні   розміру   відшкодування   враховуються   вимоги розумності і справедливості. Моральна  шкода  відшкодовується  незалежно  від  майнової шкоди,  яка підлягає відшкодуванню,  та не  пов’язана  з  розміром цього відшкодування. Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до  чинного  законодавства  моральна  шкода   може полягати, зокрема: у приниженні  честі,  гідності,  престижу або ділової репутації,  моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в   тому  числі інтелектуальної),  прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним  перебуванням  під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через   неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При поданні позовної заяви до суду споживач повинен описати та обгрунтувати ситуацію яка склалася, та порушила його права та законні інтереси, свої страждання, пов’язані зі стресовими ситуаціями, приниженням чи грубістю, некваліфікаційні дії медичного персоналу, ушкодження здоров’я, внаслідок лікування, тощо, а також надати відповідні докази своїх тверджень, наприклад записи в медичній картці, чеки на придбання лікарських засобів, показання свідків, телефонний запис розмови із лікарем, тощо. Однак варто зазначити, що на сьогоднішній день суди не часто задовільняють позови про відшкодування моральної шкоди, а все це пояснюється тільки недосконалістю нашого законодавства України, оскільки по — перше, відсутнє чітке визначення поняття «моральна шкода»,  по — друге, відсутня методика розрахунку розміру моральної шкоди, та граничні розміри моральної шкоди, а також судді не завжди беруть до уваги докази пацієнтів, і в багатьох випадках доводиться проводити судову експертизу.

Таким чином враховуючи усе вищезазначене можна з впевненістю стверджувати, що чинне законодавство в галузі охорони здоров’я на сьогоднішній день позбавлене механізмів застосування прав пацієнтів та не в повній мірі їх захищає, таким чином пацієнти все ж таки залишаються найбільш незахищеною частиною населення. Потрібно зазначити, що уже були здійснені спроби подолання цієї проблеми, зокрема 16.01.2003 року народним депутатом України С.Шевчуком було внесено на розгляд Верховної Ради України Проект Закону України «Про права пацієнтів в Україні» № 2649 після цього 21.02.2005 року народними депутатами П. Симоненко, В. Сіренко, М. Лободою було внесено на розгляд Верховної Ради України ще один Проект Закону України «Про права пацієнтів в Україні», проте обидва цих законопроекти 16.03.2006 року були відхилені. На даний момент у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України «Про захист прав пацієнтів» № 1132 від 06.12.2007 року який визначатиме механізми прав пацієнтів, а також гарантії забезпечення цих прав, виходячи з принципів цінності життя людини, безпеки, тісного взаємозв’язку фізичного і духовного здоров’я.

Проте щоб досягти успіху у даній сфері, не допускати виникнення колізій у законодавстві про охорону здоров’я, законодавцям все ж таки необхідно створити єдиний кодифікований нормативний акт який би регулював весь комплекс відносин, пов’язаних з охороною здоров’я та запровадити у навчальних закладах нову самостійну галузь права – медичне право, оскільки знання медичного права необхідне всім громадянам, тому що усі рано чи пізно можуть стати пацієнтами, а знаючи свої права та обов’язки у цій сфері можна буде себе відчувати більш захищено.

Источник: www.pravotoday.in.ua