Права и обязанности пациентов. Что нужно знать?

Конституція України гарантує кожному право на охорону здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом (стаття 283 Цивільного кодексу України).

Права кожного на охорону здоров’я визначаються статтею 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи).

Ці права включають, зокрема, життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я це право є об’єктивним, і лише при зверненні особи до закладу охорони здоров’я це право стає суб’єктивним і таку особу можна називати пацієнтом.

Законодавство України досить часто використовує термін "пацієнт", хоча й не містить його визначення, що э значною прогалиною в законодавстві України.

Проаналізувавши чинне законодавство України, можна дійти висновку, що пацієнт – це особа, яка, незалежно від стану здоров’я, звернулася до закладу охорони здоров’я або медичного працівика за наданням медичної допомоги.

Таким чином, при взаємодії між пацієнтом та лікарем (закладом охорони здоров’я) крім загальних прав в сфері охорони здоров’я кожної особи, у пацієнтів виникають специфічні права та обов’язки.

Таким чином, узагальнивши нормативно-правові акти у цій сфері можливо виділити такі права та обов’язки пацієнтів.

Права пацієнтів

1) право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

2) право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

3) право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Більш детальніше зупинимося на цьому праві, т.я. це одне з головних прав пацієнта та особи.

Так, право пацієнта на отримання інформації про стан здоров’я регулюється статтею 285 Цивільного кодексу України та статтею 39 Основ.

Відповідно до цих норм, пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.

Таким чином, право на інформацію кореспондується з правом на інформовану згоду щодо застосування методів діагностики, профілактики та лікування та правом відмовитись від лікування.

Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

4) право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

5) право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров’я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.

Зазначене право є важливим для пацієнта, оскільки надає йому можливість лікуватися у спеціаліста, якого обрав та довіряє цей пацієнт або у такому закладі, який має сучасне та ефективне обладнання, методи діагностики та найбільш кваліфікованих медичних працівників.

Слід зазначити, що це право пацієнта реалізується не повною мірою.

Так, навіть стаття 35 Основ передбачає, що первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики. Тобто, на первинному рівні йде "прив’язка" до місця проживання особи та закріплення за дільничним лікарем.

Також, необхідно зазначити, що право на вибір лікаря кореспондується ще з одним правом пацієнта, а саме: правом пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників.

У цьому разі пацієнт отримує змогу розвіяти сумніви щодо правильності обраних методів лікування у закладі охорони здоров’я.

6) право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію").

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.

7) право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

8) право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

9) право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

10) право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

11) право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

12) право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

13) право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 — 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

14) право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

15) право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

Обов’язки пацієнтів

1) піклуватися про своє здоров’я та дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян (п. "а" ст. 10, ст. 32 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

2) проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, п. "б" ст. 10, ст. 30, 31 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

3) надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в небезпечному для життя і здоров’я стані (п. "в" ст. 10, ст. 37 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

4) виконувати медичні приписи та правила внутрішнього трудового розпорядку закладу охорони здоров’я (ч. 2, 3 ст. 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");

5) у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю, отримувати медичну допомогу без своєї згоди чи згоди законного представника (ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 5 ст. 284 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Таким чином, незважаючи на значний перелік задекларованих прав пацієнта, ця сфера потребує більш детальнішого регламентування та вдосконалення механізму реалізації цих прав на практиці. Нажаль, у зв’язку з низькою інформованістю, значна частина суспільства не знає про свої права у цій галузі та не користується ними, що позначається у тому числі і на якості послуг у сфері охорони здоров’я населення.

Нормативно-правові акти, що регулюють цю сферу правовідносин:

•  Конституція України;
•  Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" від 19.11.1992 р.
•  Цивільний кодекс України.

Источник:www.status.kh.ua