Запровадження воєнного стану не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання трудових зобов’язань перед працівником, — суд

Запровадження воєнного стану не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання трудових зобов’язань перед працівником, — суд

У цій справі при звільненні працівника за угодою сторін відповідач зобов’язаний був провести розрахунок та виплатити йому усі належні суми.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю, подану на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позов звільненого працівника та стягнуто з підприємства заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також судові витрати. Про це повідомляє пресслужба суду.

Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ТзОВ на користь позивача меншу суму заборгованості із заробітної плати, а в решті позовних вимог відмовити.

Колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Апеляційний суд встановив, що сторони перебували у трудових відносинах, які відповідач припинив, звільнивши позивача з займаної посади за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі у тексті — КЗпП України).

У наказі про припинення трудового договору також зазначено виплатити позивачеві компенсацію за невикористані календарні дні відпустки.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно з цією статтею, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця, на яку покликався відповідач в апеляційній скарзі, не виключає його відповідальності.

Задовольняючи позов, місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що при звільненні позивача відповідачем не був проведений розрахунок та не виплачено усі належні йому суми, а ТзОВ зобов’язане виплатити існуючу заборгованість, та, в порядку статті 117 КЗпП України, має обов’язок щодо виплати середнього заробітку по день постановлення судом рішення.

При цьому доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач не надав.

Покликання в апеляційній скарзі на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 як на доказ настання форс-мажору (обставин непереборної сили), що виключає відповідальність роботодавця за невиплату позивачеві належних йому коштів при звільненні, спростовується наступним.

Згідно з висновками Верховного Суду, що сформовані ним у Постанові від 07.06.2023 року у справі № 912/750/22, згаданий вище лист ТПП є документом загального інформаційного характеру. Цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форм-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб’єкта господарювання у конкретному зобов’язанні.

При цьому, сам лише факт запровадження в Україні воєнного стану, обмежень воєнного часу не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання своїх трудових зобов’язань перед працівником.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом розміру заборгованості ТзОВ перед позивачем та неправильний обрахунок середньої заробітної плати за один календарний день роботи позивача на момент його звільнення, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Так, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, то з урахуванням усіх обставин справи, суми заборгованості, вимог розумності та справедливості, апеляційний суд прийшов до висновку про зменшення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на зазначені вище обставини, Рівненський апеляційний суд скасував оскаржуване стороною відповідача рішення місцевого суду та ухвалив нове — про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні решти позовних вимог апеляційний суд відмовив.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 556/535/24 (провадження № 22-ц/4815/945/24).

Джерело

73
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...