Данные автоматизированной системы сопоставления не является доказательством в налоговом споре

Технічний прогрес і автоматизація у всіх сферах життя – це, безперечно, добре, але не тоді, коли відбувається заміна юридичних механізмів на зведені і постійно оновлювані компіляції даних. Йдеться про те, що, полегшуючи собі життя, податківці замість здійснення перевірок і зустрічних звірок на підставі первинних документів посилаються на дані зведеної бази, в якій відображається (доволі поступово і часом неточно та неповно) інформація щодо заявлення сум переплат до податкового кредиту і бюджетного відшкодування та декларування відповідних зобов’язань контрагентами платника. Не кажучи вже про людський фактор, зокрема, схильність кожної людини помилятись (навіть механічно), що має наслідком спотворення інформації, яка міститься в заповнюваній «вручну» базі, існує ряд чинників, які вказують на те, що дані системи постійно змінюються з урахуванням а). процедури визнання-невизнання податкових декларацій; б). подання уточнюючих декларацій; в). елементарної недбалості контрагентів, яка кваліфікується як порушення податкової дисципліни.

Відображені в акті податкової перевірки посилання на автоматизовану систему втілюються в решті у податкові-повідомлення рішенні про донарахування податкового зобов’язання з ПДВ у зв’язку із зменшенням податкового кредиту або про зменшення суми бюджетного відшкодування. В кінцевому підсумку вирішувати питання про те, чи довіряти автоматизованій системі співвставлення доводиться суду, де оскаржуються відповідні податкові повідомлення-рішення.

На наше глибоке переконання, такі дані не можуть виступати ні підставою для змін в структурі податкових зобов’язань, ні тим більше достатнім доказом у податковому спорі. Адже, зазначена програма не має статусу офіційної, не сертифікована і може містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Основний аргумент проти доказового статусу даних автоматизованої системи – це те, що чинне законодавство про таке їх значення не висловлюється. Є лише скромне посилання на автоматизовану систему у Примірному порядку взаємодії органів ДПС при опрацюванні розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів (Наказ ДПА України від 18.04.2008 року № 266), де вказується, що виявлення таких розбіжностей виступає лише підставою для невиїзної перевірки.

Тут, звичайно, не може не постати і питання про перенесення відповідальності з недобросовісного контрагента на законослухняного платника податків, в діях якого відсутні будь-які порушення. Про недопустимість такого «колективного виховання» неодноразово висловлювався Верховний Суд України (наприклад, постанови Судової палати в адміністративних справах від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10),  висновки якого реціпіював і касаційний. Більше того, Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань». Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Національна судова практика в частині правової оцінки значення даних автоматизованої системи для вирішення податкового спору складалась в більшості позитивно на користь платника податку. Разом з тим, незначна кількість протилежних рішень все таки присутня, що не може не непокоїти.

Додає оптимізму нещодавно винесені рішення Вищого адміністративного суду України (ухвали від 20.09.2012 року № К 9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11), які повинні припинити дискусію навколо цього питання.

Зокрема, касаційний суд недвозначно вказав, що «програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.»  Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків — позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Вважаємо, що наведені рішення мають виняткове значення в умовах нестабільної і суперечливої судової практики, яка склалась в податкових спорах. Сподіваємось також, що найближчим часом буде офіційно перекладено і доведено до відома адміністративних судів перших інстанцій зміст рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сєрков проти України» (№ 39766/05, від 7 липня 2011 року), в якому вказано що перегляд судами тлумачення податкового законодавства, прийнятої судової практики, без роз’яснення причин для такого перегляду порушує статтю 1 Протоколу Першого…


Наталія Іваницька, Старший юрист АО Arzinger, адвокат, к.ю.н.

Источник:pravotoday.in.ua