Случай из практики: расторжение кредитного договора и взыскание убытков

Юрист юридической группы LCF Юлиана Малеева проанализировала для ЮРЛИГИ некоторые юридические аспекты расторжения кредитного договора на конкретном примере. Нещодавно спеціалісти нашої компанії успішно захистили права та інтереси одного товариства в спорі з банківською установою щодо розірвання кредитного договору та стягнення збитків (реальних збитків та упущеної вигоди) у зв’язку із ненаданням кредитних коштів. Хотілося б поділитися даною практикою, яка може стати в нагоді практикуючим юристам. У 2008 році між Товариством та Банком було укладено кредитний договір на суму 1 390 000,00 дол. США з цільовим призначенням - для фінансування будівництва відповідного об’єкта. У день укладення кредитного договору була підписана й додаткова угода, згідно з якою банк надав перший транш з означеної суми у 300 000,00 доларів США, другий транш, незважаючи на численні звернення Товариства, у розмірі суми залишку не був наданий. Для захисту своїх прав та інтересів Товариство звернулось із відповідним позовом до суду. Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі № 13/471 (залишено без змін наступними інстанціями) було встановлено відсутність у відповідача підстав для відмови у наданні чергового траншу кредиту та зобов’язано Банк укласти з Товариством додаткову угоду до кредитного договору про надання вказаних коштів. Банк добровільно зазначене рішення не виконав, та в липні 2010 Товариство звернулось до органів ДВС. Проте Банк й у подальшому ігнорував взяті на себе зобов’язання за кредитним договором. Зважаючи на вказані обставини, Товариство звернулося до Банку з пропозицією розірвати кредитний договір, яка була залишена останнім без жодної відповіді. Частина 2 ст. 651 Цивільного кодексу закріплює можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі, зокрема, істотного порушення договору другою стороною. При цьому дана норма визначає, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У даному ж випадку таким порушенням було безпідставне ігнорування Банком своїх зобов’язань щодо надання кредитних коштів. Відтак Товариство було змушене звернутися за захистом своїх прав до суду. Крім прохання розірвати кредитний договір, Товариство заявило про відшкодування спричинених йому збитків. Як вже зазначалось, цільовим призначенням кредиту було фінансування будівництва певного об’єкта. Перший етап будівництва було профінансовано за рахунок наданого Банком першого траншу кредиту. Проте у 2009 році будівництво було призупинено через ненадання другого траншу. При цьому неправомірна відмова кредитора від надання коштів відповідно до кредитного договору не лише позбавила можливості Товариство продовжити будівництво, а й призвела до невідворотних наслідків у вигляді руйнування вже збудованих конструкцій, спричинила необхідність понесення додаткових витрат на демонтаж та відновлення конструктивних елементів об‘єкта будівництва. Товариство просило суд стягнути з Банку збитків у сумі понад 5 млн. грн., дана сума складалася з: - реальних збитків (вартість проведених робіт з обстеження та розробки кошторису про продовження будівництва; вартість здійснення робіт із демонтажу та відновлення конструкцій; штрафні санкції, сплачені на користь підрядника, та ін.). Дані вимоги були обґрунтовані Товариством із посиланням на ст. 22 ЦК України, яка визначає, що реальними збитками (витратами), зокрема, є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. У даному випадку у зв’язку із неправомірними діями Банку з невиконання умов кредитного договору в частині своєчасного фінансування будівельних робіт. - упущеної вигоди. Так, Товариство уклало попередні договори про наміри сторін у майбутньому передати в оренду приміщення об’єкта, що будувався за кошти, які мали надходити відповідно до кредитного договору. При цьому здача в оренду приміщень об’єкта, що мав бути побудований, передбачена Техніко-економічним обґрунтуванням будівництва об’єкта, який надавався Банку у пакеті документів для отримання кредиту, та мала бути однією із основних статей доходу Товариства від використання вже збудованої раніше частини об’єкта, з цих коштів Товариство збиралося здійснювати повернення отриманого кредиту та його обслуговування. Зазначеними договорами було передбачено сплату Товариством штрафних санкцій на користь майбутніх орендарів у разі прострочення термінів виконання будівельних робіт, що трактувалось як порушення зобов‘язань сторони (Товариства), умов попереднього договору, та унеможливлювало укласти у майбутньому основні договори оренди. У зв’язку із зупиненням будівельних робіт майбутні орендарі повідомили про припинення дії попередніх договорів. Унаслідок цього Товариство недоотримало відповідний прибуток та ще й сплатило на користь кожного з майбутніх орендарів штраф за недотримання умов попереднього договору. Вказана вимога була обґрунтована, зокрема, положеннями ст. ст. 610 - 617 та 623 ЦК України, ч. 3 ст. 216, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України. Рішенням господарського суду м. Києва від 27.02.2012 у справі № 17/465 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2012) позовні вимоги Товариства були задоволені частково, крім розірвання кредитного договору, судом вирішено стягнути з Банку реальні збитки на суму понад 1 млн. грн. та упущену вигоду на суму понад 2 млн. грн. Подібних спірних ситуацій є чимало, проте не завжди суд постановляє рішення на користь позивача (боржника за кредитним договором). Наприклад, постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2011 у справі № 17/33-11 (19/57-10) були залишені без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні вимог позивача про розірвання кредитного договору та стягнення збитків. Зокрема, суд касаційної інстанції відзначив, що позивачем не надано доказів фактичного понесення ним витрат на оплату за відповідними договорами з контрагентами, сплати штрафних санкцій, тоді як відповідно до ст. 225 ГК України у складі збитків враховуються витрати, фактично понесені стороною. Також позивачем не доведено наявність інших елементів складу правопорушення, необхідних для настання цивільної (господарської) відповідальності. Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2010 у справі № 7/10-10 відмовлено в задоволенні вимог позивача про розірвання кредитного договору та стягнення збитків із посиланням, зокрема, на те, що вини банку у заподіяних позивачу збитках як необхідного елементу складу правопорушення не має, що виключає настання відповідальності у відповідача у вигляді відшкодування збитків; крім того, позивачем не доведено і розміру заявлених до стягнення збитків. Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2009 у справі № 39/189 залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким розірвано кредитний договір, проте відмовлено у стягненні збитків. Так, як вбачається з обставин даної справи, цільовим призначенням кредитних коштів було фінансування будівництва певного об’єкта. Підставою для дострокового розірвання кредитного договору було також невиконання банком зобов’язань із надання чергового траншу. Відмовляючи у стягненні збитків, суд відхилив доводи позивача, що оплачені ним кошти на підставі укладених договорів щодо будівництва об’єкта третім особам є збитками, понесеними у зв’язку з неотриманням позивачем фінансування в рамках договору про відкриття кредитної лінії, оскільки правовідносини позивача з третіми особами є сферою його власної господарської діяльності, яка є самостійною, здійснюється на власний ризик, як правило, на основі укладених договорів з огляду на наступне. Хоча позивачем доведено факт порушення відповідачем зобов‘язання за кредитним договором, однак не доведено наявності причинного зв‘язку між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та збитками позивача. Отже, заявляючи вимоги про розірвання договору та стягнення спричинених збитків, доведенню підлягають, зокрема, відсутність з боку самого позивача порушень умов кредитного договору, невиконання кредитором взятих на себе зобов’язань, наявність збитків та причинний зв’язок між таким простроченням та відповідними негативними наслідками для позивача, розмір збитків. Нагадаємо, що обов’язковою умовою відшкодування збитків є вина, у даному випадку - кредитора. При цьому за умовами ч. 2 ст. 614 ЦК України закріплено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Як відзначає Вищий господарський суд України у абз. 5 п. 6 роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215, у випадку порушення зобов’язання за договором цивільне законодавство передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Юлиана Малеева, юрист юридической группы LCF Источник: www.ligazakon.ua