Комментарий юриста АО Arzinger, адвоката Александра Дякулича, к решению ЕСПЧ по делу «Загородний про

Комментарий юриста АО Arzinger, адвоката Александра Дякулича, к решению ЕСПЧ по делу «Загородний про
Европейский Суд по правам человека вынес решение по делу "Загородний против Украины". Решение было опубликовано Судом 24 ноября 2011 года. Как следует из решения, Суд признал нарушением Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод тот факт, что "специалист в сфере права", не имеющий свидетельства адвоката, не был допущен к участию в уголовном процессе в качестве защитника подсудимого. Решение Европейского Суда по правам человека по делу "Загородний против Украины" прокомментировал для ЛІГА:ЗАКОН Александр Дякулич, адвокат, юрист Адвокатского объединения Arzinger: "Європейський суд з прав людини підтвердив право "фахівця в галузі права", який не має адвокатського свідоцтва, виступати захисником у кримінальному процесі. 24 листопада 2011 року Європейський суд з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) оприлюднив рішення у справі "Загородній проти України", яким встановлено, що недопуск в кримінальному процесі як захисника підсудного "фахівця в галузі права", який не має адвокатського свідоцтва, є порушенням права на справедливий суд, передбаченого пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, суд наголосив, що така ситуація є несумісною із принципом правової певності, що, в свою чергу, є складовою принципу верховенства права. Суд неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, при цьому одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності. Право на доступ до судів охоплює вимогу статті 6(1) стосовно судового процесу. Процесуальні вимоги самі по собі є недостатніми для встановлення повного змісту статті 6(1); це лише елементарні гарантії, такі самі як ті, що відрізняють судовий процес від інших способів визнання юридичного становища особи. Саме ці вимоги, у поєднанні з доступом до судів, становлять суть верховенства права. Гарантії будуть важити значно менше, якщо право доступу до них не буде складовою частиною статті 6(1). Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» Так, скаржник уклав угоду про надання правової допомоги у порушеній відносно нього кримінальній справі із юристом, який хоча і мав свою юридичну практику, проте не був адвокатом, у зв’язку з чим в подальшому обраного скаржником захисника не було допущено до подальшої участі в кримінальній справі. Питання допуску в якості захисника в кримінальному процесі юриста, який не має адвокатського свідоцтва, є доволі проблемним та актуальним в правозахисній діяльності. Згідно зі статею 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Такі ж вимоги ставляться до захисника свідка, запрошеного ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка. Проте, незважаючи на законодавчо закріплене право фахівця галузі права на захист особи в кримінальному процесі, правоохоронні органи часто не допускають юристів без адвокатських посвідчень до участі в кримінальній справі ні в якості захисника підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) , ні в якості захисника свідка, посилаючись, при цьому на частину другу статті 59 Конституції України, що встановлює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. N 13-рп/2000 визнано неконституційним положення частини першої статті 44 УПК, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У справі "Загородній проти України" Європейський суд з прав людини посилається саме на це рішення Конституційного суду України. Навіть після внесення відповідних змін до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, на практиці юристи без адвокатського свідоцтва не завжди допускаються до участі у справі як захисники. Так, у вказаному рішенні Конституційний суд України визначив, що положення міжнародно-правових актів, що передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист, відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року. Таким чином, Конституційний суд визначив принципи гарантії права на захист, які закріплені в міжнародно-правових актах, та відображені в статті 59 Конституції України. Суд розтлумачив, що захист підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) не підлягає обмеженню лише особами, які є адвокатами, а таке обмеження, безумовно, є порушенням статті 59 Конституції України. При цьому, навіть за умови існування спеціального закону, таке обмеження не відповідає Конституції, тобто є незаконним. При цьому, незважаючи на зазначене рішення Конституційного суду, у 2003 році Пленум Верховного суду України, виносить Постанову № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", якою вказує, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з’ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. ВСУ визнає правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців (юристів без адвокатського свідоцтва) до здійснення захисту в кримінальних справах, що по суті нівелює висновки Конституційного суду України щодо застосування статті 59 Конституції України, а як відомо, норми Конституції є нормами прямої дії. Більше того, на момент прийняття названої Постанови Пленуму Верховного Суду України, набули чинності зміни до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, який по своїй суті є законом та відповідно до якого як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. При цьому, на нашу думку, положення статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України "фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги" не можна тлумачити як таке, що вимагає прийняття спеціального закону для можливості реалізації громадянами права на захисника в особі юриста, що не є адвокатом. Право особи на захисника, звісно, не є абсолютним, але, як зазначив Європейський суд з прав людини в інших рішеннях, в тому числі щодо України (Croissant v. Germany, 25 September 1992, рішення в справі "Шабельник проти України"), таке право може бути обмежено лише на підставі відповідності такої необхідності інтересам правосуддя, так, наприклад, як необхідність наявності у захисника вищої юридичної освіти. Рішенням у справі "Загородній проти України", Європейський суд з прав людини встановив, що правова непевність щодо права на вільний вибір захисника в кримінальному процесі за відсутності відповідного спеціального закону є порушенням права особи на справедливий суд. Таким чином, ЄСПЛ визначив, що неправильною є позиція, за якої особі, яка не є адвокатом, відмовляють в участі в кримінальній справі у якості захисника, посилаючись при цьому на відсутність спеціального закону, який надавав би йому таке право. Відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконанням рішення ЄСПЛ є, в числі іншого, вжиття заходів загального характеру, що є заходами, спрямованими на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики. Таким чином, сподіваємось, що в найближчому майбутньому дана ситуація буде виправлена шляхом внесення змін до чинного законодавства або хоча б зміною усталеної правозастосовчої практики." www.ligazakon.ua
13:59
603
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...