Закон про антибулінг – перша невдала спроба

Від булінгу страждають діти – і від вчителів, і від інших дітей; від булінгу страждають вчителі – і від колег, і від деяких агресивних дітей та батьків; від булінгу страждають батьки: найчастіше – від дій таких самих батьків.

Проблема вже настільки значуща, що назріла необхідність діяти на законодавчому рівні: закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який Верховна Рада прийняла у вівторок, 18 грудня, – надзвичайно важливий – і він має бути в Україні обов'язково.

Можна було б лише вітати ухвалення такого закону, якби не вийшло: бажали як краще, а вийшло – як завжди.

Головна проблема у тому, що прийнятий Верховною Радою «закон про антибулінг» не містить чіткого, юридично коректного та однозначного визначення булінгу (цькування).

Відсутність такого однозначного визначення створює широченне поле для маніпуляцій, шантажу, незаконного тиску на всіх учасників освітнього процесу.

Проаналізуємо визначення, яке має бути в остаточному тексті (закон ще не оприлюднений).

Це визначення булінгу запропонував в.о. голови профільного комітету Олександр Співаковський і, воно, скоріше за все, і залишиться у законі.

Отже, визначення:

Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

По-перше, дуже насторожує і викликає занепокоєність, що закон не містить чіткого визначення термінів «психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство».

Визначення цих видів насильства розкидані по інших нормативних актах – і подекуди є локальними (наприклад, стосовно домашнього насильства). Але власне у цьому законі його немає.

Отже, визначати, було чи не було насильство, буде не закон, а хтось інший (батьки, адміністрація школи, громадська організація тощо) керуючись не нормою права, а власними уявленнями про припустимість та межі певних дій. І ось тут – безліч можливостей для інтерпретацій, перекручень, тиску, а то і шантажу. Це – геть нікуди не годиться.

По-друге, закон не містить критеріїв та механізмів для визначення факту та розміру можливої заподіяної шкоди. Яким чином це зробити? Що вважати шкодою, а що – ні?

Розглянемо можливий приклад застосування цього закону. Дитина отримала низьку оцінку за контрольну, і через це вона сильно засмучена, дуже переживає та страждає.

Виходячи із неоднозначного визначення, яке законодавці не змогли конкретизувати, дії вчителя, який виставив низьку оцінку, можна за бажання трактувати як психологічне насильство по відношенню до дитини. І юридично немає значення, яка це оцінка – справедлива чи ні, учень банально не підготувався до роботи чи маємо справу із заниженням оцінки.

Важливо те, що наявна суто формальна підстава для покарання вчителя: дитина ж дійсно психологічно страждає.

І не треба сподіватися на «розуміння» батьків: ОБОВ'ЯЗКОВО знайдуться такі, які на цій підставі затягають вчителя по судах. Той, хто насправді розуміє життя школи, чудово знає, як це буває.

По-третє, запропонована паном Співаковським норма про те, що карати можна не за шкоду, а лише за те, що вона «могла бути заподіяна» – то взагалі поза межами здорового глузду.

Це приблизно те саме, що превентивно відбирати права у кожного водія: виїхав на дорогу – значить, може порушити правила дорожнього руху або «заподіяти шкоду», бо керує авто, яке становить небезпеку учасникам руху.

Таких неоднозначних випадків, які потребують дуже уважного, прискіпливого вивчення і неупередженого ставлення, кожна школа має щодня сотні – бо шкільне життя – то надзвичайно складна система.

На мій погляд, вчителі стають заручниками передвиборчого піару депутатів, які не дали собі клопоту підготувати якісний законопроект.

Дуже сумно.

До речі, про те, що я написав вище, «юридичною мовою» висловилося також Головне юридичне управління Верховної Ради у своєму висновку від 03.12.2018. Ознайомтеся за посиланням. Але депутатам здоровий глузд – не указ.

Сергій Горбачов, директор СШ №148 м. Києва, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності.

Источник