Визнання заповіту недійсним

Визнання заповіту недійсним

Нажаль, дуже часто зустрічаються випадки, коли нечесні, недобросовісні громадяни, які бажають швидко та без зусиль одержати майно для свого збагачення, одурюють людей похилого віку, незаконними схемами змушують людей складати заповіти а свою користь, тим самим позбавляючи законних спадкоємців їх права на спадок.

Не слід опускати руки, звертайтесь до адвокатів по спадковим справам для захисту своїх прав в суді.

Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).

Заповіт – це розпорядження, зроблена на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Користуйтесь консультацією: Спадщина та заповіт: практичні питання

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.

Такими особами можуть бути:

спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України,
спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

При визнанні заповіту недійсним, перш за все необхідно встановити, чи було включено до заповіту обов’язкову частку у спадщині.

Так, відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Заповідач не має право усунути від спадкування осіб, які претендують на обов’язкову частку у спадщині, шляхом вказівки про позбавлення їх права на спадщину.

При цьому слід врахувати, що розмір обов’язкової частки може бути зменшений в судовому порядку з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Такими обставинами можуть бути: неприязні стосунки між спадкоємцем та спадкодавцем, погане поводження із спадкодавцем, не надання потрібної спадкодавцю допомоги через похилий вік, тяжку хворобу, каліцтво тощо. Такий «обов’язковий» спадкоємець може бути взагалі усунутий від спадкування судом на підставі ч. ч. 5,6 ст. 1224 ЦК України.

Підставами визнання недійсним заповіту є:


1). Складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою.

2). Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.

3) При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Розглянемо окремо кожну з підстав визнання заповіту недійсним.

 Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права.

Так, відповідно до ст. 1234 ЦК України право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.

Вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем, має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. При цьому, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.

Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
 Заповіт завіряється у нотаріуса.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

 Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ задовольняючи касаційну скаргу і направляючи справу на новий розгляд зазначив наступне:

«… Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав про те, що його батько не мав ніяких фізичних вад і міг самостійно підписувати будь-які документи, крім того, за життя мав намір залишити спірну квартиру саме йому. На підтвердження таких своїх доводів ОСОБА_3 надав суду медичну картку та медичний висновок від 6 квітня 2011 року, відповідно до яких у ОСОБА_5 були відсутні вади, пов’язані з відсутністю кінцівок, вади зору, слуху чи порушення мови. Також позивачем було надано суду повідомлення Яворівської центральної районної лікарні Львівської області від 6 листопада 2012 року № 1096 та Новояворівської лікарні Яворівського району Львівської області від 13 листопада 2012 року № 995, з яких убачається, що ОСОБА_5 у грудні 2009 року та протягом січня-квітня 2010 року до вказаних лікарень за медичною допомогою з переломом чи вивихом руки не звертався.

…У порушення ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів та заперечень сторін, якими доказами вони підтверджуються; не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи, не роз’яснили сторонам їх право на звернення до суду з клопотанням щодо проведення відповідної судової експертизи в порядку ст. 143 ЦПК України, унаслідок чого взагалі не сприяли з’ясуванню дійсного стану здоров’я заповідача ОСОБА_5 та його здатності власноручно здійснювати підпис на документах, а відтак — дійшли передчасних висновків щодо наявності та відсутності правових підстав для задоволення позову.

…Крім того, суди не дали оцінки копії витягу з реєстру нотаріальних дій, яка міститься в матеріалах справи, зокрема тому, що в реєстрі не зазначено дату вчинення відповідної нотаріальної дії….».

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто заповіт складено особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Так, згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, на практиці Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі № 6-15375св14 задовольняючи касаційну скаргу встановив наступне:

«…Відповідно до заповіту від 03 вересня 2012 року ОСОБА_8 заповів ОСОБА_7 все своє майно…… Згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи від 04 листопада 2013 року № 1038, встановлено, що рукописний текст наступного змісту «Мною громадянином ОСОБА_8 текст заповіту прочитано и власноруч підписано» в заповіті від 03 вересня 2012 року ОСОБА_8, посвідченому секретарем Камбурліївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області та зареєстрованому в реєстрі за № 76, виконаний не ОСОБА_8, а іншою особою. Даний рукописний текст, виконаний під впливом штучних збиваючих факторів — намагання виконавця викривити свій почерк шляхом імітації (не виключаючи деякого наслідування) почерку особи похилого віку або хворої людини. Вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_8 в заповіті від 03 вересня 2012 року, не було можливим, у зв’язку з тим, що підпис виконаний під впливом збиваючих факторів…

 …Законодавець у ст. 205 ЦК України розмежовує форму правочину та способи волевиявлення. Системне тлумачення змісту вказаної норми дозволяє вести мову про те, що спосіб волевиявлення є родовим поняттям, яке включає в себе форму правочину. Волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися: а) усно; б) письмово; в) у певних діях; г) у мовчанні.

…Правочини можуть вчинятися в усній або письмовій формі ( ч. 1 ст. 205 ЦК України).

…. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є обов’язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Унаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами власноручно.

…Відповідно до ч. 2 ст. 1247 ЦК України заповіт має бути підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

…Частиною 4 ст. 207 ЦК України передбачено, що якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

…Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справах обставин та досліджених доказів у їх сукупності дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що оскільки напис в оспорюваному позивачем заповіті здійснено не заповідачем, а іншою особою, нотаріус ніяких дій, передбачених ч. 4 ст. 207 ЦК України, не вчинив, будь-які застереження в заповіті відсутні, волевиявлення ОСОБА_8 на час складання зазначеного заповіту не було вільним….».

В таких судових спорах про визнання недійсним заповіту, складеного особою під впливом фізичного або психічного насильства, для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, суд в порядку норм ст. 145 обов’язково призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Однак, при цьому необхідно розуміти, що така експертиза призначається судом за обґрунтованим клопотанням сторони, яке обов’язково повинно бути в письмовому вигляді.

Автор консультації: адвокат Лисенко Ганна

Источник: protokol.com.ua

722
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...